Поет і природа

Пройшла гроза — і знову літня проза: Парує степ, і оживає ліс. І горобці, неначе з-за куліс, Упали табуном на просо.

І знов спадають трафаретні роси Із сінокосів буйних кіс, І знову в небі невідомий біс Підвісив сонце на прозорих тросах.

І, захолонувши у дивній грації, Зітхають свіжістю дівочою акації, Вітрами обціловані до ніг…

А я дивився, серце розривалося: Ну що в тім нового, сучасного ховалося? — Так зрозуміти і не міг.