Поет і природа — Summary

Пройшла гроза — і знову літня проза: Парує степ, і оживає ліс. І горобці, неначе з-за куліс, Упали табуном на просо.

І знов спадають трафаретні роси Із сінокосів буйних кіс, І знову в небі невідомий біс Підвісив сонце на прозорих тросах.

І, захолонувши у дивній грації, Зітхають свіжістю дівочою акації, Вітрами обціловані до ніг…

А я дивився, серце розривалося: Ну що в тім нового, сучасного ховалося? — Так зрозуміти і не міг.

Show the whole poemHide the poem

Learn Poems app

Try the Learn Poems app

Everything from the website trainer, and more: new exercises, voice recording and sharing, reminders, quick review.

После летней грозы мир оживает: парит степь, шелестит лес, стайка воробьев набрасывается на просо. Всё вокруг кажется идеальным и знакомым — трафаретные росы, солнце, подвешенное на невидимых нитях, акации, вздыхающие свежестью. Природа играет свою отлаженную, прекрасную роль.

Но лирический герой смотрит на эту картину с болью. Его сердце разрывается от вопроса: а что здесь нового? Где в этой совершенной, но повторяющейся красоте место для современного, живого, сегодняшнего чувства? Он чувствует себя чужим на этом празднике жизни, не может слиться с ним. За внешним спокойствием и грацией скрывается его глубокая тоска и непонимание.

Read also

More by Василь Симоненко

All poems
InspiredВасиль Симоненко

Я...

Він дивився на мене тупо Очицями, повними блекоти: — Дарма ти себе уявляєш пупом, На світі безліч таких, як ти.
DreamyВасиль Симоненко

* * *

Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль.
SadВасиль Симоненко

Дід умер

От і все. Поховали старезного діда, закопали навіки у землю святу. Він тепер вже не встане