Сон — Summary

На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку за снопом. Розповила, нагодувала, Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться ій той син Іван І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі; Та на своїм веселім полі Свою-таки пшеницю жнуть, А діточки обід несуть. І усміхнулася небога, Проснулася — нема нічого... На сина глянула, взяла Його тихенько сповила Та, щоб дожать до ланового, Ще копу дожинать пішла.

Show the whole poemHide the poem

Learn Poems app

Try the Learn Poems app

Everything from the website trainer, and more: new exercises, voice recording and sharing, reminders, quick review.

Крепостная женщина жнёт пшеницу в барском поле. Она измоталась, но даже передышка — не отдых: нужно покормить грудного ребёнка. Она кормит его прямо в снопах, баюкает — и сама на секунду засыпает. И ей снится, что её сын Иван вырос свободным человеком: у него есть жена, дети, своё поле, своя пшеница. Она улыбается во сне — и просыпается. Ничего этого нет. Есть только ребёнок, которого надо снова запеленать, и копна, которую надо дожать до прихода надсмотрщика.

Стихотворение — о том, как страшно мечтать, когда мечта выглядит как самая обычная жизнь. Свобода, семья, собственный труд — для этой женщины это не норма, а недостижимый сон. Шевченко не кричит и не обвиняет — он просто показывает один обычный день, и от этого становится ещё горше.

Read also

More by Тарас Шевченко

All poems
SadТарас Шевченко

* * *

І широкую долину, І високую могилу, І вечернюю годину, І що снилось-говорилось,
SadТарас Шевченко

* * *

Не вернувся із походу Гусарин-москаль. Чого ж мені його шкода, Чого його жаль?
SadТарас Шевченко

* * *

В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було. Та все-таки якось жилось. Хоть на чужому, та на полі…