Ще один протест — Summary

До двадцяти бунтуєму завзято, Шукаєм правди, кленемо брехню І віримо, що нашому огню Належить всяку нечисть спопеляти.

Тоді ми все бажаємо змінити, В житті своє покликання знайти. Яка хороша й нерозумна ти, Наївна, мила юність неумита!

Та пройдуть дні, гарячі й безнадійні, І ми стаєм холодні та спокійні, Такі собі чиновнички черстві.

Уже в душі нема святого болю, І розум наш не рветься вже на волю – Ми раді тим, що ситі і живі.

Show the whole poemHide the poem

Learn Poems app

Try the Learn Poems app

Everything from the website trainer, and more: new exercises, voice recording and sharing, reminders, quick review.

Стихотворение Симоненко — это горький взгляд на взросление и утрату идеалов. Лирический герой вспоминает себя в двадцать лет: яростного бунтаря, верящего, что его внутренний огонь должен спалить всю ложь и несправедливость. Юность видится ему прекрасной, но наивной и безрассудной.

Но время проходит, и пыл угасает. Герой с горечью констатирует, что он и его поколение превратились в холодных, спокойных и черствых «чиновничков». В душе не осталось святой боли за правду, разум смирился. Их теперь радует не борьба за идеалы, а простое бытовое выживание — что они «ситы и живы». Стихотворение создаёт настроение глубокой печали и разочарования от предательства собственной юношеской мечты.

Read also

More by Василь Симоненко

All poems
InspiredВасиль Симоненко

Я...

Він дивився на мене тупо Очицями, повними блекоти: — Дарма ти себе уявляєш пупом, На світі безліч таких, як ти.
DreamyВасиль Симоненко

* * *

Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль.
SadВасиль Симоненко

Дід умер

От і все. Поховали старезного діда, закопали навіки у землю святу. Він тепер вже не встане