Баба Онися — Summary

У баби Онисі було три сини. У баби Онисі синів нема. На кожній її волосині морозом тріщить зима. Я горя на світі застав багато. Страшнішого ж горя нема, ніж те, коли старість мати в домівці стрічає сама. Немає такої біди і муки, ніж сумно з-під сивих брів дивитись щодня, як внуки ростуть без своїх батьків. За те, що ми в космос знялися, що нині здорові й живі, я пам’ятник бабі Онисі воздвиг би на площі в Москві. Щоб знали майбутні предтечі в щасливій і гордій добі: їх горе на утлії плечі Онися взяла собі. Щоб подвиг її над землею у бронзі дзвенів віки, щоб всі, ідучи повз неї, знімали в пошані шапки.

Show the whole poemHide the poem

Learn Poems app

Try the Learn Poems app

Everything from the website trainer, and more: new exercises, voice recording and sharing, reminders, quick review.

Стихотворение говорит о простой женщине, бабе Онисе, у которой было трое сыновей, а теперь их нет. Её старость встречает пустой дом, и даже волосы, кажется, посеребрил не возраст, а морозная стужа. Лирический герой, повидавший много страданий, называет это самым страшным горем — когда матери остаются одни.

Он видит и другую боль: баба Онися растит внуков, чьи отцы не вернулись. За все достижения эпохи, за полёты в космос и благополучие живых, герой готов поставить ей памятник. Не для славы, а как горькое напоминание будущим поколениям: их счастливая жизнь оплачена тихим подвигом таких женщин, взваливших на свои хрупкие плечи всеобщее горе. Стихи пронизаны глубокой печалью, уважением и чувством неоплатного долга.

Read also

More by Василь Симоненко

All poems
InspiredВасиль Симоненко

Я...

Він дивився на мене тупо Очицями, повними блекоти: — Дарма ти себе уявляєш пупом, На світі безліч таких, як ти.
DreamyВасиль Симоненко

* * *

Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль.
SadВасиль Симоненко

Дід умер

От і все. Поховали старезного діда, закопали навіки у землю святу. Він тепер вже не встане