Дід умер — Summary

От і все. Поховали старезного діда, закопали навіки у землю святу. Він тепер вже не встане і ранком не піде із косою під гору круту. І не стане мантачкою тишу будити, задивлятися в небо, як гаснуть зірки. Лиш росою по нім буде плакати жито і пливтимуть над ним непомітно віки. От і все. Поховали хорошу людину, повернули навіки у лоно землі. Та невже ж помістились в тісну домовину всі турботи його, всі надії, жалі! Та невже ж то йому все віднині байдуже — чи світитиме сонце, чи ніч напливе! Біль у душу мою закрадається вужем, відчай груди мені розпанахує, рве. Я готовий повірити в царство небесне, бо не хочу, щоб в землю ішли без сліда безіменні, святі, незрівнянно чудесні, горді діти землі, вірні діти труда. Хай шалені гудуть над планетою весни, хай трава пнеться вгору крізь листя старе… Я не вірю, що дід із могили воскресне, але вірю, що ні — він увесь не умре. Його думи нехитрі додумають внуки, і з очей ще віки пломенітимуть в них його пристрасть і гнів, його радощі й муки, що, вмираючи, він передав для живих.

Show the whole poemHide the poem

Learn Poems app

Try the Learn Poems app

Everything from the website trainer, and more: new exercises, voice recording and sharing, reminders, quick review.

Это горькое прощание с дедом, который был для лирического героя воплощением мудрости и связи с землёй. Похоронили старика, и кажется, что вместе с ним в могилу ушли его заботы, надежды и вся его жизнь — от утренней косьбы до тихого созерцания звёзд. Героя охватывает отчаяние от мысли, что деду теперь всё равно — светит ли солнце или наступает ночь.

Но в этой боли рождается протест против полного, бесследного исчезновения. Герой отказывается верить, что такой человек может просто уйти в никуда. Его спасает вера не в загробное воскресение, а в продолжение жизни в потомках. Внуки додумают его простые мысли, в их глазах будет гореть его страсть, гнев, радости и муки. Дед умрёт не весь — он останется жить в памяти и делах живых, став частью вечного круговорота жизни и труда.

Read also

More by Василь Симоненко

All poems
DreamyВасиль Симоненко

* * *

Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль.
InspiredВасиль Симоненко

* * *

Древній, обікрадений народе! Над тобою прошумів розбій, Та кати не вкрили твою вроду, Не всушили дужий мозок твій.
DreamyВасиль Симоненко

* * *

Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина,