Доля

Наснився мені чудернацький базар: під небом у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар, продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш, а другі – як бідні Міньйони. Хту купляв собі Долю за гріш. А хто – і за мільони.

Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим. А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні, до покупців горнулись. Долі самі набивались мені. І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя ясне, душею покликала очі… – Ти, все одно, не візьмеш мене, – Сказала вона неохоче.

– А може візьму? – Ти собі затям, – сказала вона суворо, – за мене треба платити життям. А я принесу тобі горе.

– То хто ж ти така? Як твоє ім'я? Чи варта такої плати? – Поезія – рідна сестра моя. А правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон. І диво велике сталось: минула ніч. І скінчився сон. А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, – у мене жодних претенсій нема до Долі – моєї обраниці.