Лирическая героиня видит странный сон: посреди поля, под открытым небом, торгуют человеческими долями. Одни — роскошные, как царевны, другие — нищие и несчастные. Покупатели платят кто золотом, кто совестью, кто сомнительными вещами. Судьбы сами набиваются к людям, льстят, угождают. Но одна из них — ясная, гордая — отворачивается. Героиня чувствует: это та самая, настоящая. Та, за которую нужно платить жизнью, горестями, зато её сестра — Поэзия, а мать — Правда. И героиня решается: она выбирает именно эту трудную долю, и та остаётся с ней навсегда. Настроение — тихая уверенность и горьковатая мудрость. Нет ни сожаления, ни жалоб. Только твёрдое спокойствие: я выбрала сама, и ни о чём не жалею. Это не про удачу или богатство, а про честный путь — даже если он будет тяжёлым.
Доля — Summary
Наснився мені чудернацький базар: під небом у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар, продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш, а другі – як бідні Міньйони. Хту купляв собі Долю за гріш. А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим. А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні, до покупців горнулись. Долі самі набивались мені. І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне, душею покликала очі… – Ти, все одно, не візьмеш мене, – Сказала вона неохоче.
– А може візьму? – Ти собі затям, – сказала вона суворо, – за мене треба платити життям. А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така? Як твоє ім'я? Чи варта такої плати? – Поезія – рідна сестра моя. А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон. І диво велике сталось: минула ніч. І скінчився сон. А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, – у мене жодних претенсій нема до Долі – моєї обраниці.