Біла сімфонія — Summary

Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу –

біла симфонія снігу пливла над щоглами лісу.

А ліс, як дрейфуюча шхуна, скрипів, у льоди закутий… І хлопець, зворушливо юний, сказав із дорослим смутком:

– Ти пісня моя лебедина, останнє моє кохання…

В такому віці людина завжди кохає востаннє.

Бо то уже справа гідности – життя, бач, як сон, промайнуло. Підлітки для солідности мусять мати минуле.

Завіяні снігом вітрила звисали, як біла гичка… Я теж йому щось говорила, і теж, певно, щось трагічне.

Було кохання фатальне, майже з драми Ростана… Я тільки сніг пам'ятаю, отой, що давно розтанув.

Білу симфонію снігу, шхуну, в льоди закуту…

А нам з тобою – до сміху! А нам з тобою не смутно!

І добре тобі, і весело на білому світі жити. Ти тільки, як всі воскреслі, не любиш про смерть говорити.

І маєш, напевно, рацію. Минуле вмерзає в кригу. І це вже не декорація…

Біла симфонія снігу.

Стогне завія до рання, зламавши об ліс крило… Ти – моє перше кохання. Останнє уже було.

Show the whole poemHide the poem

Learn Poems app

Try the Learn Poems app

Everything from the website trainer, and more: new exercises, voice recording and sharing, reminders, quick review.

Это воспоминание о первой, очень юной и потому безнадёжно серьёзной любви. Героиня вспоминает зимнюю ночь и разговор с мальчиком, который казался им обоим последним шансом на чувство. Всё вокруг — лес, метель — превращалось в декорации высокой драмы: скрипящий, как корабль во льдах, лес, белый снег, похожий на симфонию. Они говорили трагические, «взрослые» слова, веря, что уже прожили целую жизнь.

Но время всё расставило по местам. Теперь, оглядываясь назад, героиня смотрит на ту историю с лёгкой, почти весёлой грустью. Та любовь давно растаяла, как тот снег, осталась лишь красивая и печальная картина в памяти — «белая симфония». А жить нужно здесь и сейчас, не оглядываясь на замёрзшее в прошлом «первое кохання». В финале звучит горьковато-спокойное признание: та юношеская драма и была «последней», но жизнь на этом не кончилась.

Read also

More by Ліна Костенко

All poems
DreamyЛіна Костенко

* * *

Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому.
AnxiousЛіна Костенко

Доля

Наснився мені чудернацький базар: під небом у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар,
AnxiousЛіна Костенко

* * *

Все більше на землі поетів, вірніше – тих, що вміють римувати. У джунґлях слів поставили тенета,