* * *

Надходить ніч. Боюсь я тої ночі! Коли довкола світ увесь засне, Я тільки сам замкнуть не можу очі: Загиб спокій, і сон мина мене.

Я сам сиджу і риюсь в своїй рані, І плачу й тужу, плачу і клену, І мрії всі летять, біжать, мов п'яні, До неї! Бачать лиш її одну.

І бачиться, що з мріями отими Й душа моя летить із тіла геть; І щось, немов крилаті серафими, Несе її — і чую я їх лет.

До мене ж безграничная тривога, Бліда розпука підсідає вмить, І чорні думи, мов з фортуни рога, На мене ллє, щоб світ мені затьмить.

І бачиться, що я в якійсь безодні, Де холод, слизь і вітер, темно скрізь, І виють звірі, люті та голодні, І стогне бір, і гіллям б'ється ліс.

Ось на розпутті я стою пустому І весь тремчу, гадюка серце ссе, Не видно шляху, тільки голос грому Якусь погрозу дикую несе.

І я безсильний, хорий, і утома, Мов млинове каміння, тисне грудь, — Бездомний — я бажав би бути дома, В теплі бажав би, в щасті відітхнуть.

Я, що так довго, гаряче кохаю І за любов знайшов погорду й глум, Бажаю хоч на хвилю бути в раю, Обнять тебе, ціль моїх мрій і дум.

Обнять тебе, до серця пригорнути, Із твоїх уст солодкий нектар пить, В твоїх очах душею потонути, В твоїх обіймах згинуть і ожить.

Та дощ січе, скрипить обмокле гілля, Вихри ревуть: "Дарма! Дарма! Дарма!" І заревло скажене божевілля У серці: "Ні! Чи ж виходу нема?

Ні! Мусить буть! Не хочу погибати, Не знавши хоч на хвилечку її! Хоч би прийшлось і чорту душу дати, А сповняться бажання всі мої!"

І чую, як при тих словах із мене Обпало щось, мов листя, мов краса, А щось влилося темне і студене, — Се віра в чорта, віра в чудеса.