«Здається з нами щось уже не те...» — Summary

Здається з нами щось уже не те... І навіть люди, місто й камні, Щось прошепоче – Те усе святе У що ти вірив – згинуло з віками

Пройшло скрізь пальці, Як вода, зачерпнута відкритою рукою, А на лодоні лиш краплинки сну, У сяйві марив, як в полоні.

І вічність та тяжка завіса, Що ми не здатні піднести, Роздавить вас, навіщо йти Навіщо тратити надію, У те усе, що нам святе, Скажи мені і я повірю, Та все ж із нами щось не те....

Show the whole poemHide the poem

Learn Poems app

Try the Learn Poems app

Everything from the website trainer, and more: new exercises, voice recording and sharing, reminders, quick review.

Герой чувствует, что в самой основе мира что-то надломилось. Кажется, будто всё вокруг — люди, город, даже камни — шепчут об одной потере: то святое, во что ты верил, исчезло, ушло сквозь века. Это ощущение похоже на попытку удержать воду в открытой ладони — она просачивается сквозь пальцы, и остаются лишь капли, похожие на сон, на мираж.

Над всем нависает тяжёлая завеса вечности, которую не поднять. Она давит, заставляя сомневаться: зачем идти дальше, зачем надеяться? Лирический голос почти готов поверить, если ему скажут, что святыни ещё живы, но в итоге возвращается к начальной, гнетущей мысли: с нами что-то не то. Стихотворение пронизано чувством утраты не просто веры, а самой почвы под ногами, настроением глубокой меланхолии и растерянности перед лицом неумолимого времени.

Read also

More by Ліна Костенко

All poems
SadЛіна Костенко

Біла сімфонія

Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу – біла симфонія снігу пливла над щоглами лісу.
AnxiousЛіна Костенко

* * *

Все більше на землі поетів, вірніше – тих, що вміють римувати. У джунґлях слів поставили тенета,
AnxiousЛіна Костенко

Доля

Наснився мені чудернацький базар: під небом у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар,