«Двори стоять у хуртовині айстр.» — Summary

Двори стоять у хуртовині айстр. Яка рожева й синя хуртовина! Але чому я думаю про Вас? Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно – відстані і час. Я вже забула. Не моя провина,– то музика нагадує про Вас, то раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно – музика і час, і Ваша скрізь присутність невловима. Двори стоять у хуртовині айстр. Яка сумна й красива хуртовина!

Show the whole poemHide the poem

Learn Poems app

Try the Learn Poems app

Everything from the website trainer, and more: new exercises, voice recording and sharing, reminders, quick review.

В этом стихотворении героиня смотрит на осенний двор, засыпанный метелью из розовых и синих астр. Красота вокруг яркая, почти праздничная, но её мысли упрямо возвращаются к кому-то, кого она давно должна была забыть. Она пытается убедить себя, что это естественно — отпускать людей с расстоянием и временем, и даже утверждает: «Я вже забула».

Но память оказывается сильнее. Она пробивается не логикой, а внезапными ощущениями: обрывком музыки или вот этой самой осенней метелью. Получается болезненный парадокс: то, что должно было стереть воспоминания (время, новая красота), наоборот, становится их причиной. Настроение здесь двойственное — восхищение мимолётной красотой мира и тихая, привычная грусть по тому, кто остался «невловимо» присутствующим в каждой детали этой осени.

Read also

More by Ліна Костенко

All poems
SadЛіна Костенко

Біла сімфонія

Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу – біла симфонія снігу пливла над щоглами лісу.
AnxiousЛіна Костенко

* * *

Все більше на землі поетів, вірніше – тих, що вміють римувати. У джунґлях слів поставили тенета,
AnxiousЛіна Костенко

Доля

Наснився мені чудернацький базар: під небом у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар,