* * *

Отсе тая стежечка, Де дівчина йшла, Що з мойого сердечка Щастя унесла.

Ось туди пішла вона Та гуляючи, З іншим своїм любчиком Розмовляючи.

За її слідами я, Мов безумний, біг, Цілував з сльозами я Пил із її ніг.

Наче потопаючий Стебелиночку, Зір мій вид її ловив На хвилиночку.

І мов нурок перли ті На морському дні, Сквапно так мій слух ловив Всі слова її.

Отсе тая стежечка Ізвивається, А у мене серденько Розриваєтьтся.

Залягло на дні його Те важке чуття: Тут навіки згублений Змисл твого буття.

Все, що найдорожчеє, Найулюблене, Чим душа жива була, Тут загублене!

Чим душа жива була, Чим пишалася... Отсе тая стежечка, Щоб запалася!