Ван-Гог — Summary

Добрий ранок, моя одинокосте! Холод холоду. Тиша тиш. Циклопічною одноокістю небо дивиться на Париж. Моя муко, ти ходиш по грані! Вчора був я король королів. А сьогодні попіл згорання осідає на жар кольорів. Мертві барви. О руки-митарі! На мольбертах розп'ятий світ. Я – надгріб'я на цьому цвинтарі. Кипариси горять в небозвід. Небо глухо набрякло грозою. Вигинаються пензлі-хорти. Чорним струсом палеозою переламано горам хребти. Струменіє моє склепіння. Я пастух. Я дерева пасу. В кишенях дня, залатаних терпінням, я кулаки до смерті донесу. Самовитий – несамовитий – не Сезанн – не Гоген – не Мане але що ж я можу зробити, як в мені багато мене?! Він божевільний, кажуть. Божевільний! Що ж, може бути. Він – це значить я. Боже – вільний... Боже, я – вільний! На добраніч, Свободо моя!

Show the whole poemHide the poem

Learn Poems app

Try the Learn Poems app

Everything from the website trainer, and more: new exercises, voice recording and sharing, reminders, quick review.

Ліна Костенко написала это стихотворение от лица Ван Гога — и не просто пересказала его биографию, а попыталась влезть в его голову. Герой говорит сам с собой: приветствует одиночество по утрам, прощается со свободой ночью. Мир вокруг него — холодный, грозовой, почти враждебный. Краски на холстах кажутся ему мёртвыми, сам он чувствует себя надгробием на кладбище. Но это не просто уныние — внутри всё время что-то горит и не гаснет.

Самый важный момент — в конце. «Он божевільний» — говорят люди. Герой соглашается, но вдруг переосмысляет само слово: «Боже — вільний... Боже, я — вільний!» Безумие оборачивается свободой. Человек, которого общество списало как сумасшедшего, понимает, что именно это и есть его настоящее состояние — не болезнь, а освобождение. Стихотворение держит между отчаянием и странным, почти болезненным торжеством.

Read also

More by Ліна Костенко

All poems
SadЛіна Костенко

* * *

Здається з нами щось уже не те... І навіть люди, місто й камні, Щось прошепоче – Те усе святе У що ти вірив – згинуло з віками
AnxiousЛіна Костенко

* * *

Все більше на землі поетів, вірніше – тих, що вміють римувати. У джунґлях слів поставили тенета,
AnxiousЛіна Костенко

Доля

Наснився мені чудернацький базар: під небом у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар,